А жінка буває на осінь так схожа:

То тиха й привітна, а то й непогожа.

То скропить сльозою, то сонцем засвітить.

То прагне зими, то вертається в літо.

А жінка, як осінь, плодами багата

На ніжність, добро, материнство і святість.

Як вересень тихий, зігріє душею,

Не страшно морозу чекати із нею.

А жінка буває тривожна, як осінь.

То дихає вітром, то ласки попросить,

То болю завдасть, а то вигоїть рани,

Листочком у світ полетить за коханим.

А осінь в природі - це завжди, як диво,

Так само і жінка: буває вродлива.

Буває примхлива, буває зрадлива...

Нехай тільки кожна з них буде щаслива.

Промінь сонця запалить ранкову росу, -

І заграє вона, забринить веселково.

Скільки мовлено вже про одвічну красу,

Тільки я про жіночу скажу своє слово.

Ніжний погляд і довга русява коса

Та смаглявого личка привабна родзинка...

І, хоч кажуть, що світ порятує краса.

Та врятує його тільки жінка.