- Мамо, а де живе  щастя?
У рідному домі? У гарних квітах?
- Синку, де мир і добра причастя,
Де спокій… Де світлу радіють діти…
Там, де очі в блакиті і де вуста сміються,
Там, де керує світом людяність до останку,
Там, де відстоюють волю … де не здаються…
Там, де стрічає мама із сином усі вечори і світанки…

- Мамо, а у всіх таке мирне небо?
В блакиті пташки співають і стигне пшениця в полі?
- Синку, тобі… рости і рости ще треба,
Щоб зрозуміти, що в різних людей – різні й долі…
Один обере порядність, а інший – великі палаци,
А декому й кусень хліба миліший за дорогий гостинець,
В одного замість душі – пуста і чужа якась латка,
А інший пишається тим, що він – патріот, українець!

- Мамо, що то таке воно – доля?
Хто нам її дає? Де зріє її насіння?
- Синку, на те Божа ласка й Господня воля!
Але і в твоїй душі має бути її золоте коріння…
Ти мусиш, моя кровинко, завжди пам’ятати,
Носити у серці щомиті, щодня, щохвилини,
Святими що є родина, є відданий син і є мати,
І вічні три слова: «Людина… Добро… Україна!»

Н.Харибіна, 05.05.2016 р.